Порожня ваза

Порожня ваза стояла на столі майже тиждень. Спершу я щоразу подумки додавав до неї квіти. Потім звик до її тиші. Виявилося, що вона й без квітів говорить достатньо.

У вигині кераміки було щось схоже на паузу посеред розмови. Не відсутність слів, а простір, у якому вони можуть з’явитися.

Ми так часто намагаємося заповнити все довкола. Полиці, дні, власні думки. І так рідко питаємо, чи не потрібне комусь це вільне місце.